Побувати на Маківці не те що варто, а навіть потрібно. Це можна сказати – обов’язок кожного українця, що називає себе патріотом. Адже тут, на початку минулого століття відбувався нерівний бій Українських січових стрільців з царськими російськими воїнами. І хоч стрільців було менше, але вони перемогли наглих загарбників, щоправда ціною багатьох своїх життів. Полеглі в цих боях стрільці поховані прямо тут, під самою горою Маківкою, на висоті близько 500 м. Після здобуття Незалежності, в 1991 році цей меморіал було відновлено, а в 1998-1999 рр. зусиллями Львівських облради і держадміністрації, Сколівських райради і держадміністрації, воїнів Західного оперативного командування та небайдужих жителів Сколівщини та усієї Галичини, відбудовано. І сьогодні ми вирішили побувати в цьому не просто гарному, але й дуже важливому з історичної точки зору місці.

Гора не надто висока, хоча справжня її висота мабуть невідома, тому що різні джерела вказують різні цифри. Так в Вікіпепедії вказано висоту 958 м, в путівнику “Українські Карпати” (2009 р.) –933 м, а на таблиці при вході на заповідне урочище - 840 м. Маршрут наш простягався з села Тухля, а саме з його залізничного вокзалу. В саме село Тухля ми добирались зі Стрия, маршрутним таксі Стрий – Славсько. Але про все по порядку.

8:20
Ми відправляємось з залізничного вокзалу на маршрутці Сколе – Славсько, найбільше нам підходить саме цей маршрут, адже ми були в Стрию уже в 7.00 і чекати на електричку Львів – Волосянка нам було надто довго. Але мушу визнати, якщо Вас турбує комфорт, то краще б було їхати саме електричкою, тому що дорога після того, як траса Львів – Чоп звертає вправо, в Коростів, а ми їдемо вліво на Славсько, перетворюється в справжню трясучку. Маршруткою так і носе в різні боки, тут сильно не розженешся. І така дорога майже до самого Славська. Добре що нам аж туди не треба було, і ми вийшли швидше, десь на 11 км. дороги, в с. Тухля, в центрі, щоб зайти на залізничний вокзал дізнатись про всяк випадок коли їде назад якийсь поїзд.

9:45
І ось ми на вокзалі. Розклад руху поїздів зафіксовано. Наш рейс, Мукачево – Стрий, відправляється в 18.06, ось і будемо орієнтуватись, щоб десь в цей час бути на вокзалі. Це наш варіант Б, на випадок якщо не злапаємо жодної попутки раніше. Був ще й варіант В, Мукачево – Львів 20.00. Так що, шанси що нам буде чим добратись назад – високі.
Відправляємось в дорогу. Виходимо з вокзалу на трасу, і йдемо в бік Славського, туди де поїхала наша маршрутка. Зліва від нас гарна церква, збудована десь на початку минулого століття, а справа тут же пам’ятник Захару Беркуту, та Іванові Франкові.
Трохи далі роздоріжжя, вліво на Либохори, а ще трошки далі, коли пройдемо перший міст – уже й поворот на Плав”є і Головецько. Зверху також на стовпі табличка зі стрілочкою, що показує напрям на гору Маківку. Отже нам туди. Йдем ще трохи селом, кілометрів з 4, поряд з рікою Головчанка. Доходимо до роздоріжжя.

11:00
На роздоріжжі, під горою, ми присіли перекусити.

11:25
Дорога вліво веде в село Грабоцець, дорога вправо – в село Головецьке. Користуючись маршрутом з книги “Українські Карпати. Путівник.” йдемо вліво, до села Грабовець болотистою дорогою вздовж потічка Грабовецький. Через півгодинки ми заходимо в саме село, в надіїі побачити де ж той підйом на гору Маківка, але на превеликий жаль жодного підйому ми не бачимо, навіть дороги якоїсь що йде в гору не видно. Когось з місцевих жителів спитали де меморіал, де Маківка, і нам повідомили, що слід вертати назад, де починається село, і там десь біля Хреста має бути стежина вгору. Як я вже казав, ніякої стежини ми не бачили, коли йшли в село. Не побачили ми її й коли йшли з села, навіть біля Хреста, про який нам розказав місцевий житель. Погода сьогодні не дуже хороша, трава мокра, на землі болото, паде дощ. Ми не ризикнули зайти в ліс, шукати дорогу, а повернули назад до роздоріжжя, де бачили стовп і табличку з надписом Маківка. Мабуть оця гора, що стоїть прямо на роздоріжжі, це якраз хребет Маківки, тому ми тут і почали наш підйом.

12:30
Ми втратили годину дорогоцінного часу на похід в село, де нас застав дощ, ото ж ми мокрі і трішки втомлені піднімаємось на гору по мокрій землі. Скажу Вам справа не легка, тим більше що стежина потім десь загадково зникає. Підйом місцями дуже стрімкий, дерева і гілки кругом сухі, ламаються від найлегшого дотику. Ноги їдуть. Одним словом йти після дощу тут дуже важко, була б хоч стежина. Десь ближче біля гори ми таки наткнулись на стежину, вона вела наче зі сторони села Грабовець, точно сказати важко, бо ми по ній йшли не вниз а до гори. Якби не стежка, то для підйому на гору нам довелось би бути професійними скелелазами, тому що підйом став ближче до вершини дуже сильно стрімким.

13:30
І ось ми на горі. Гора хоч не висока, зате краєвид з неї гарний, не дивлячись навіть на пахмурну погоду. Ще будучи в лісі, навіть було видно здалека Скелі Довбуша.

13:45
Надовго на горі не затримались, бо дув сильний вітер, а ми мокрі від дощу і поту. Зробивши пару фотографій, ми почали спуск з гори в присілок Пшанець, і побачили здалека славнозвісний меморіал. Зрозумівши, що ще одна наша сьогоднішня мета досягнута ми присіли на 20хв. перекусити в гарному карпатському укритті від дощу.

14:20
Ми на меморіалі Слави Українських Січових Стрільців. Пройшов декілька могил, прочитав прізвища загиблих героїв. Найбільше мене вразив їх вік. Дуже багато молодих хлопців, 16-26 років. Бути героєм ніколи не рано, напевно як і не пізно.

14:30
Гарною дорогою спускаємось в Пшанець. Спуск дуже стрімкий, йти важко, тому ми вирішили пробігтись. Тут внизу попри дорогу є навіть джерело. Дуже зручно було б підніматись цією дорогою на Маківку.
В селі в місцевих жителів ми дізнались, що зараз має йти маршрутка до Тухлі, то ж попрямували до Головецька ще швидше.

15:10
Коли вийшли на головну дорогу, нам на зустріч проїхала маршрутка в Стрий - Пшанець. Ура, ми не будемо йти ще 10 км. до Тухлі, а прямо з Головецька відправимось до Стрия. Про всяк випадок ми продовжували йти дорогою, а не чекали на місці коли вертатиметься маршрутка. Вона досить довго стояла в Пшанці, ми її злапали аж в 15:40.

17:20
Ми вже були в Стрию, якби добирались електричкою, зараз би, ще тільки сиділи на Вокзалі Тухлі, чекали на електричку.