Відкриваємо цей сезон походом на Парашку - найбільшу гору Львівщини, хребет якої знаходиться повністю на території Львівської області. Парашка крім того одна з найгарніших гір в Карпатах, і безумовно є найгарнішою та найвищою горою в Сколівських бескидах.

Зазвичай на Парашку йдуть з міста Сколе, але ми чомусь полюбили сходити на цю гору з села Корчин. Серед переваг такого сходження є те, що ми можемо в нашому маршруті захопити ще одне визначне місце місцевості водоспад Гуркало, який буде просто по дорозі. Тому ми відправляємося в місто Стрий електричкою, і в 7.00 ми вже на стрийському вокзалі, де у нас аж цілих півтори години вільного часу, за який ми запросто встигаємо купити харчі в дорогу, та ще й трохи прогулятись. А в 8.30 з автовокзалу відправляється автобус Стрий - Сопіт, на якому ми відправляємось в село Корчин. При бажанні можна було б їхати і далі до села Крушельниця, там теж кажуть йде хороший маршрут лісовою стежиною на гору Парашку, але тоді Ви не потрапите на водоспад Гуркало.

9.30 Ми вийшли на мості, в селі Корчин, і відправились по невеликій ґрунтовій дорозі вліво.











Через пару десятків метрів нам уже відкрився вид на Парашку. Виявляється, в квітні на ній ще є сніг.





По дорозі нам уже звично траплялись струмочки, які приходилось перескакувати по каменях. Мостів немає, так-що або перескакуйте по камінцях, або роззувайтесь і переходіть босі, але у квітні це було б трохи прохолодно.



10.30 Якщо Ви перейшли першу велику поляну і побачили ось таку трубу з землі, з якої тече струмочок, - знайте - справа від Вас водоспад Гуркало.











До речі багато туристів не можуть знайти цей водоспад, або плутають його з іншими, меншими, які будуть траплятись на шляху.



11.00 Поснідавши біля Гуркала ми вирушили далі.



Біля закинутої будки піднімаємось вгору невеличкою грунтовою дорогою,





яка триватиме не довго, і після такої ось поляни



Вам прийдеться йти ледь помітною дорогою по лісоповалі.



Через декілька десятків метрів і ця дорога закінчиться і прийдеться підніматись в гору.



Над Вашою спиною буде височіти Парашка, але мабуть тільки птах зумів би звідси полетіти прямо на неї, нам же приходиться спочатку лізти на сусідню гору.



Дороги тут шукати марно - її нема. То ж просто ліземо в гору, чіпляючись руками за гілки, чи за землю, щоб не впасти. Радує одне, лізти так прийдеться не довго - хвилин 20-30, якщо без перепочинку.



12:20 Видихнути з полегшенням можна коли побачите вздовж вершини гори стежку. Саме вона нас і приведе до вершини Парашки.





Щоправда спочатку треба буде підкорити ще одну гору. І коли Парашка вже буде дуже близько, почнеться найважчий відрізок шляху.



Дуже стрімкий підйом.



Чим ближче вершина, тим більше снігу. А сніг дуже холодний. Як і вітер. Без шапки тут небезпечно.





Але ще пару кроків ...



.. і ми у мети. Винагородою нам будуть шикарні краєвиди.







13:30 З Парашки видно село Корчин, Крушельницю, ріку Стрий, хребет Цюховий та інші хребти і ближні гори. На самій вершині гори в 1999 році, молоддю з Самбора і Сколе розміщений хрест.



Трохи нижче вершини розміщено пам'ятний камінь, на якому розповідається про походження назви гори. За легендою гора названа на честь Параски — дочки князя Святослава Володимировича сина Володимира Великого, яка була вбита на цій горі дружинниками Святополка Окаянного в 1015 році.



З Парашки видно невеличку міні-колибу, туда нам і путь.



Тут можна сховатись від дощу, по обідати, чи просто почитати надписи на стінах.





Якщо спуститися з колиби вниз на метрів 400, можна набрати води з джерела.





А ще тут гарний вид на Парашку.



Словом тут ми й по обідали, і продовжили наш шлях Парашкіним хребтом у напрямку Cколе.



Стежина тут чудова. Ідеш і любуєшся красою навколишніх гір.



Стежина всього одна, то ж заблукати нереально. Крім того ця стежина відноситься до маркованого маршруту Сколе - Парашка - Майдан, тому коли трапиться роздоріжжя, потрібно йти туди, куди рекомендує маркування на каміннях чи деревах.







На цьому роздоріжжі потрібно повернути наліво, і дальше слідувати маркованому маршруту. А дорога, що йде прямо приведе Вас на гору Корчанку, де розміщена телевежа.





Неподалік від Корчанки відкривається чудовий вид на Сколе.







З Корчанки йде тракторна дорога до села Коростів. Якщо маєте серйозні плани, то можете сходити туди. Дорога трохи довга, йде серпантином. В тому селі є бази відпочинку. Сервіс переважно гірший ніж в Сколе, але дешевше. До Сколе звідти 7 км.



Поряд з поворотом на Коростів (якщо слідувати за пальцем) є ще одна колиба. Там можна відпочити і повернутись назад на поворот на Сколе. А можна піти далі, як зробили ми. Але цього я Вам не раджу. Дороги до Сколе там нема. Прийдеться спускатись вниз по дуже крутому схилу, без жодних стежин.









Тут йти дальше ми не стали, бо дорога віддалялася від Сколе...



... і ми пішли вліво, вниз.



Спуск тривав годину. І вийшли ми на трасі Київ - Чоп в 3 км від Сколе о 18:40. Так що нам ще прийшлось йти трасою до вокзалу. На вокзалі ми були в 19:15. А маркований маршрут веде в саме Сколе, не далеко від вокзалу. Зазвичай коли ми спускаємось ним то в 17:00 ми вже на вокзалі. Це дуже зручно як для одноденного походу, тому що ми встигаємо на маршрутку в Стрию, яка їде до Дрогобича. Вони їздять лише до 19:30, а дальше щоб добратись до Дрогобича чи Трускавця, потрібно чекати на електричку в 21:20, або користуватись послугами приватного таксі. Нині ми чекали на електричку.