6:15 Сьогоднішній наш похід розпочався дуже рано, адже на дворі уже не літо і темніє дуже скоро, а ми мали на меті сходити пішки, не користуючись транспортними засобами, досить далеко і повернутися назад.





8:00 Коли ми були на вершині Орівської гори, на дворі вже був білий день, і ми вмостившись на імпровізованій лавочці, сіли поснідати.

На вершині Орівської гори, в далечині вид на Парашку

З нашої улюбленної орівської поляни відкриваються чудові види, які придавали нам апетиту.

Вересневий ранок в Орові

Вересневий ранок в Орові

Вересневий ранок в Орові

8:20 І хоч їсти на природі дуже смачно, але час піджимає, хто знає-де нас занесе, дорогу ж ми ще не знаємо, тому ми продовжуємо подорож.



Спускаємось стежиною в село,



оглядаємось, і бачимо що якби ми трошки пройшли орівським хребтом у ліво, то змогли б спуститись дорогою,



але й так не погано тому йдемо. Рухаємось в південному напрямку.

9.30 До села дійшли трошки з запізненням, бо один з учасників походу загубив бінокль. Довелось вертатись за ним. Часу втрачено не багато, більше шкода сил, вони нам нині знадобляться. В селі тихо і спокійно, якісь людини чекають на автобус на зупинці, ще якісь повертаються з роботи (нічної зміни), а хтось пасе корів. Однієї з таких місцевих мешканців питаємо про те, як йти на Ямельницю, а то ми досить довго йдемо центральною дорогою Орова уліво (південно-західний напрям), і жодного повороту у південно-східному напряму, в сторону Ямельниці не помітили. Одна з жінок нам сказала підніматись в гору за жіночкою, по стежині, бо поворот на Ямельницю ми вже пропустили декілька сотень метрів тому.

Йдемо під аналогічну тій, з якої нещодавно спустились гору, з дуже крутим схилом. Відкривається вид на село.



Село Орів

Село Орів

Незабаром стежина, яка стелилась поміж городів і хат людей, закінчилась. Ми вийшли на дорогу. Ось вона та дорога, яку ми пропустила, до речі вона єдина дорога з Орова на Ямельницю через гору.



Ми віддаляємось від села,




але поодинокі хатки ще деколи трапляються на нашому шляху.



На вершині цього хребта дорога розходиться в різні сторони. Обидві дороги ведуть до Ямельниці, ми пішли в піденно-західному напрямку, боячись щоб інша дорога не привела нас до Цюхова, який ми дуже любимо, але нині туди йти не збирались.

Дорога на Ямельницю з Орова

Справа від нас видніються види на хребет Парашки, який стає все ближчим до нас.

Вид на хребет Парашки з гори між Оровом і Ямельницею

Далі дорога починає спускатись вниз.

Спуск в Ямельницю

Спуск в Ямельницю

Спуск в Ямельницю

Хмариться...



11:00 Але вже за декілька хвилин, коли ми вже були в Ямельниці, хмари розійшлися і стало доволі тепло, прийшлось знімати з себе куртку.



11:30 Спускаємось ще трохи нижче, і вдалині видніються вершини скель.





Вхід на скелі заріс травою. Сюди краще ходити в другій половині осені чи на початку весни, але лізти хащами не обовязково, якби ми розпочали нашу подорож ямельницькими скелями іншою дорогою (якби на тому роздоріжжі повернули вправо, в сторону Цюхова), але хащів тут зрештою не так багато. Просто ми не знали чого нам чекати, чи є тут скелі високі і гарні як уричські, чи хіба пару каменів, як на горі Ключ. Та якби ми знали зразу, що ми тут побачимо, то навіть уваги б не звернули на ті пару метрів які довелось пройти по заростях.

Як ми вияснили потім, це були Бичківські скелі, названі так на честь вулиці, біля якої вони розміщенні (хоча інші джерела вказують, що вони так називаються на честь села Бичкова, який зараз є просто вулицею села Ямельниця, принаймні в розумінні місцевих жителів).

Всі ці скелі розміщені на схилі гори в трохи лісистій місцевості. Вийшовши звідти і пройшовши ще декілька метрів в південно-західному напрямку по дорозі ми побачили ще одну групу скель. Можливо це були, так звані селі на Підділі. Ці скелі вищі і гарніші за бичківські, з них відкривається чудовий вид на село Ямельниця, можна побачити в далині ще й інші скелі, і ще тут є печера.





Вид зі скель у Ямельниці









Вид зі скель у Ямельниці

Вид зі скель у Ямельниці

Скелі

Печера в скелях в Ямельниці

12:30 Не далеко від цих скель ми й по обідали.



13:45 Обід, зовсім випадково, затягнувся. Просто ми розпалили вогонь, а на вогонь як і на роботу інших людей можна дивитись вічно. От ми й не помітили як час пролетів за обідом. Тим більше, що погода стала ще теплішою, довелось знімати светр.

Після обіду ми рушили дорогою в село, побачивши в далині ще одні скелі, а поряд з тими скелями дорогу, яка вела по всій видимості в потрібному нам напрямі, тобто в село Орів.

Ямельниця нам дуже сподобалось. Нема ні одного квадратного метру рівнини, все стоїть на гірських схилах. Є дерев'яна церква. збудована в 90-тих роках на честь Незалежності України.







Пам'ятний камінь біля церкви в Ямельниці

Церква в селі Ямельниця



13:45 Пройшовши попри Церкву дорогою догори, спостерігаючи за скелями які ще де-не-де з'являлись на обрії, ми дуже шкодували, що не можемо подивитись на них ближче. Ми не були впевнені, що дорога, якою йдемо, приведе нас куди треба, і можливо доведеться кудись звертати, шукати вірного шляху. Але на щастя, шлях був правильним. Ми вийшли на ту ж дорогу, якою прийшли в Ямельницю, на те роздоріжжя, вище згадуване мною.

По дорозі нам зустрілась веретільниця,

Веретільниця

а також два вірні друзі,





які йшли з Орова аж до самого Трускавця.





А ось для нащадків, фото того повороту на Ямельницю з Орова, який ми пропустили.



17:40 Близько 17 години ми вже були на орівському хребті, по дорозі підсилившись солодезними орівськими яблуками. А в 17:40 розпочали спуск в Трускавець прославленою дорогою, яку доречі жителі Трускавця, Орова та інших сіл, які є поряд, трохи відреставрували, власними силами.

19:00 Ми в Трускавці, подорож завершено. 13 годин на ногах з двома невеличкими перервами на відпочинок. Давно такого не було, хоча бувало і більше.